Поради батькам, які виховують дітей з інвалідністю
Поради батькам, які виховують дітей з інвалідністю
Так склалось, що в нашому стереотипному суспільстві батьки дитини з інвалідністю проходять нелегкий шлях. З допомогою психолога та близьких вони вчаться приймати її і розуміти, що кожна дитина є унікальною і має свої власні досягнення та розвиток. Вони не прагнуть змінити свою дитину, але намагаються допомогти їй розвиватися та досягати свого потенціалу в межах її можливостей. Однак цей процес не завжди є простим для батьків.
І тут неймовірно важлива психологічна прийнятність, або спроможність батьків приймати свою дитину з інвалідністю такою, якою вона є, адже це відіграє важливу роль у їхньому житті та благополуччі сім'ї. Це означає, що батьки приймають свою дитину не тільки з її особливостями, але й з усією її унікальністю, здібностями та потенціалом. Вони розуміють, що інвалідність не визначає цінність та людську гідність їхньої дитини. Психологічна прийнятність також передбачає відмову від порівняння своєї дитини з іншими дітьми. Важливо пам'ятати, що немає одного "правильного" шляху до психологічної прийнятності, але є ресурси та підтримка, які можуть допомогти батькам у цьому процесі.
Рекомендації батькам, які мають дітей з інвалідністю
1. Прийміть ситуацію як даність, змиріться з нею, не думайте про те, як і чому це трапилось, розмірковуйте про те, як з цим жити далі. Пам’ятайте, що всі ваші страхи та «чорні думки» дитина відчуває на інтуїтивному рівні. Тому, якщо ви не хочете, що ваша дитина росла нервовою, похмурою, постарайтесь знайти в собі сили з оптимізмом дивитися у майбутнє.
2. Ніколи не жалійте дитину через те, що вона не така, як усі.
Даріть дитині свою любов та увагу, але не забувайте, що є й інші члени родини, які теж їх потребують. Прагніть до того, щоб у всіх членів родини була можливість саморозвитку та повноцінного життя.Організуйте свій побут так, щоб ніхто в родині не відчував себе «жертвою», відмовляючись від власного особистого життя.
3. Не захищайте дитину від обов’язків та проблем. Якщо стан дитини дозволяє, вигадайте їй прості домашні обов’язки, намагайтесь навчити дитину піклуватися про інших.
4. Надайте дитині самостійність в діях та прийнятті рішень. Стимулюйте її пристосовану активність; допомагайте у пошуку своїх прихованих можливостей. Розвивайте вміння та навички самообслуговування.
5. Слідкуйте за своєю зовнішністю та поведінкою. Дитина повинна гордитися вами.
6. Не бійтесь відмовити дитині в чому-небудь, якщо вважаєте її вимоги надмірними.
7. Частіше розмовляйте з дитиною. Пам’ятайте, що ні телевізор, ні гаджети не замінять вас.
8. Не обмежуйте дитину у спілкування з ровесниками.
Не відмовляйтесь від зустрічі з друзями, запрошуйте їх в гості. Нехай у вашому житті знайдеться місце й високим почуттям, і маленьким радостям.
9.Частіше користуйтесь порадами педагогів та психологів. Кожне певне захворювання дитини з інвалідністю потребує специфічного догляду, а також спеціальних знань та умінь.
10. Спілкуйтесь з родинами, де є діти з інвалідністю. Передавайте свій досвід та переймайте чужий. Це важливо не лише для вас, але й для дитини, якій ви можете зробити послугу на все життя, знайшовши для неї друзів або (що дуже часто буває) супутника життя.
11. Не докоряйте собі. В цьому випадку велика ймовірність того, що дитина виросте психологічним монстром, а це неминуче посилить її соціальну дезадаптацію та посилить страждання. В тому, що у вас хвора дитина, ви не винні.
Пам’ятайте, що майбутнє вашої дитини багато в чому залежить від того, наскільки вона соціалізована, адаптована в суспільстві. Робіть все можливе, щоб вона звикла знаходитись серед людей і при цьому не концентруватись на собі, вміла й любила спілкуватись, могла попросити про допомогу.
Намагайтесь відчувати себе спокійно й впевнено . Доброзичливо реагуйте на прояви зацікавленості з боку сторонніх, не відштовхуйте їх від себе скаргами, роздратуванням, проявом озлоблення. Якщо дитина візьме від вас подібний стиль спілкування з оточуючими, її шанси знайти собі друзів різко зростуть.
